Якщо грунтуватися на найбільш ймовірних припущеннях, то близько тисячі років тому в якомусь бенедиктинському монастирі, розташованому в сприятливому містечку десь неподалік від Парми, монахи віддавалися печалі.
Печаль їх була заснована на одному непорушному факті: монахи дуже любили сир, але зберігати його довго не вміли. Так вийшло. Все, що готували, через деякий час можна було благополучно викидати, і навіть жебраки, постійно толкущіеся біля воріт монастиря, гидували зіпсованими сирами. Хотілося, щоб якщо вже зробили, так лежало довго і з’їсти можна було в будь-який момент. Во славу Господа, природно.
Здесь можно оставить свои комментарии. Выпуск подготовлен Кулинарным форумом
Комментариев нет:
Отправить комментарий